Заборона на торгівлю слоновою кісткою була запроваджена у 1989 році міжнародною урядовою угодою, яку підписали глави більшості світових країн. Проте такі держави, як Намібія, Зімбабве, Ботсвана, у 1997 році зняли це табу та продовжили постачання цінного та забороненого вантажу до Японії. Ряд країн, таких як Ізраїль, Китай, нещодавно заборонили торгувати бивнями слона. Сьогодні слонова кістка досить дорогий матеріал і цінний товар на чорному ринку. А всі вироби зі слонової кістки, виконані раніше, — складова антикваріату, без якої розуміння мистецтва було б неповним. Але про все по порядку.
Від Фінікії до японсько-британської виставки 1910 року
Першими стали використовувати слонову кістку як матеріал для декоративно-ужиткового мистецтва ще давні фінікійці. Стиль вироблених виробів дуже схожий з єгипетським. Сфінкси, піраміди, шкатулки, фігурки з коронами фараонів та ін. можна було зустріти у культурі Стародавньої Фінікії. Майстерність фінікійців досягла дуже високого рівня: вироби зі слонової кістки містили ажурне різьблення, інкрустовані кольоровим склом.
Ассірійці також полюбили цей твердий, дуже зносостійкий та привабливий матеріал. Із нього робили десятки предметів. Тут також можна простежити єгипетський стиль та підкреслити високий рівень мистецької майстерності тогочасних майстрів.
Інтерес до виробів зі слонової кістки в останній час з'явився наприкінці ХІХ століття, коли Європу потрясла «япономанія» — пристрасне захоплення японською графікою, фарфором, декоративно-ужитковим мистецтвом. Серед бажаних предметів зі Сходу були нецке (міні-скульптура у вигляді маленького брелока) і т.з. окимоно - фігурки, що демонструють майстерне різьблення, що використовуються в декоруванні інтер'єру. Однією з найуспішніших і найвідоміших була компанія Ейсюке Міяо. Продукція, представлена в салонах Токіо та Йокогами, вирізнялася єдиною стилістикою. А ось попит на вироби зі слонової кістки в цей період негативно позначився як різьблення. Справа в тому, що цей матеріал дуже твердий. І виготовлення якісної скульптури раніше вимагалося до трьох років. Зрозуміло, що масове виробництво окимоно не могло не вплинути на художній рівень творів. Так європейські ринки заполонила японська продукція середньої якості (тільки в Токіо наприкінці дев'ятнадцятого століття працювало близько 500 майстрів), але і вона знаходила своїх покупців, ласих на японську екзотику.
Виготовлення низькоякісного товару з бивня слона не могло не турбувати японський уряд, який прагнув сформувати у світі образ Японії як країни, яка зберігає свої традиції. Знаковою щодо цього стала японо-британська виставка 1910 року. Оскільки проводилася вона напередодні пролонгації британо-японського військового альянсу, тому керівництво Країни сонця, що сходить, поставило за мету показати англійцям, що Японія — не держава, яка раптом вийшла зі стану варварства, а країна, що має багаті культурні традиції, і її модернізація — природний етап розвитку. Виставка пройшла масштабно: площа японської експозиції втричі перевершувала Паризький показ у 1900 році. Важливу роль у створенні образу Японії відіграли предмети мистецтва, зокрема вироби зі слонової кістки, продаж яких був настільки популярним у Європі.
У Царській Росії подібні товари були, скоріше, рідкістю і справа тут не лише у смаках. Дещо послабили попит на японське мистецтво антияпонські настрої, пов'язані з поразкою у війні 1904–1905 рр. Але були і затяті прихильники східного мистецтва (А. Бенуа, Н. Гончарова, Д. Бурлюк та ін.), для яких ні революції, ні соціальні та культурні потрясіння не вплинули на хобі. Засновник соцреалізму М. Горький ходив удома у шовковому кімоно та містив велику колекцію виробів зі слонової кістки.
При СРСР спостерігається особливий інтерес до виробів зі слонової кістки родом із Японії. Практично в кожному будинку були мініатюрні статуетки — нецке, які, зрозуміло, не використовувалися за прямим призначенням (як ґудзики, брелоки біля пояса для носіння ключів та ін.), а ставали предметами інтер'єру, оберегами.
З попитом, що збільшився, на товари зі слонової кістки приходять і заборони на їх продаж. Вся справа у різкому зниженні чисельності слонів. Ці цифри говорять самі за себе: у період із 1979 по 1989 р.р. кількість цих тварин знизилася в 1,3 млн до 600 тисяч. Довгі роки оплотом торгівлі був Китай. Але з січня 2018 року і тут не можна продати нічого, що було б пов'язане із бивнями слона. Однак незважаючи, а може навіть, усупереч заборонам, скуповування виробів із кістки у багатьох країнах триває дуже активно. Адже антикварного товару, виконаного з цього дивовижного матеріалу, збереглося дуже багато:
- японське окимоно та нецке;
- різьблені декоративні фігурки, статуетки, предмети декору;
- гарні прикраси;
- опіумні трубки, шахи, нарди та багато іншого.
Якщо у вас є вироби зі слонової кістки, і ви хочете їх вигідно продати в Україні, то наступна інформація може стати в нагоді.
Ціна запитання
Перш ніж продати предмети, виконані зі слонової кістки, ми пропонуємо вам провести їхню оцінку абсолютно безкоштовно. На основі наданих фотографій, надісланих при заповненні форми на сайті або будь-яким зручним способом, ми визначимо історичну та колекційну вартість виробів. Адже в цьому питанні важливо не тільки відрізнити матеріал від того ж пластику, але й дізнатися рівень художнього виконання, місце виготовлення та інше. Офіс нашої компанії знаходиться у Києві, сюди завжди можна прийти та особисто подивитися на оцінку антикваріату. Чекаємо Вас!