Медаль За зміцнення бойової співдружності

Зазвичай радянські нагороди, які вручалися у мирний час, цінуються фалеристами не надто високо, проте медаль «За зміцнення бойової співдружності» — приємний виняток із цього правила. Її – скромну, непомітну, зроблену з томпака і зовні нічим особливим не примітну – оцінюють вище, ніж деякі трудові ордени, виготовлені зі срібла, і прирівнюють за ціною до нагород, для яких використовувалося золото. Наприклад, у 2014 р. мінімальна вартість цієї медалі в Росії становила 15 тис. рублів, у серпні 2019 р. – вже 32 тис. рублів, а в Україні за неї готові були віддати 10 тис. гривень (дані березня 2017 р.). Причина такої високої оцінки лише одна – рідкість. Якщо одну з найвищих нагород Радянського Союзу, орден Жовтневої революції, за 24 роки його існування здобули понад 106 тис. осіб, то медаль «За зміцнення бойової співдружності» — лише близько 20 тисяч, причому частина її кавалерів живе… за кордоном пострадянського простору. Здивовані?

Коротка історія та опис нагороди

Втім, дивовижного нічого немає. Справа в тому, що медаль «За зміцнення бойової співдружності» засновувалась як відомча нагорода, а це означає, що призначалася вона для вручення обмеженому колу осіб. В даному випадку до нього входили військовослужбовці та працівники держбезпеки та МВС. Здивуватися, мабуть, можна іншому: це була одна з небагатьох радянських нагород мирного часу, а то й єдина, яка спочатку призначалася для вручення як громадянам СРСР, а й іноземцям. Причому згідно з Положенням від 25 травня 1979 р. її могли отримати громадяни:

1. Країн-учасниць Варшавського договору.
2. Соціалістичних країн, які не входили до цього військового блоку.
3. інших держав, дружніх СРСР та ідеології соціалізму.

Звичайно, практика вручення національних нагород іноземцям має давню історію і досі поширена в багатьох країнах світу. СРСР був у цьому сенсі винятком: історія фалеристики знає чимало прикладів, коли радянські нагороди вручалися іноземцям, часом навіть масово. Найчастіше це були бойові ордени та медалі, проте щастило і трудовим: наприклад, 1946 р. іранська принцеса Ашраф Пехлеві отримала орден Трудового Червоного Прапора. Однак це були нагороди, призначені для заохочення тих, хто відзначився всередині своєї країни, іноземці отримували їх за тих самих умов, що й радянські громадяни — орден іншої держави. Що ж до медалі «За зміцнення бойової співдружності», то її вручення від початку було універсальним. Підставою йому були заслуги, пов'язані «зі зміцненням бойової співдружності та військового співробітництва». Таке загальне і обтічно формулювання можна було трактувати дуже широко, проте судячи з кількості вироблених за дванадцять років існування цієї медалі нагороджень, надто широким тлумаченням все ж таки воліли не займатися. Найчастіше її вручали:

1. За організацію та проведення спільних військових навчань.
2. Радянським військовослужбовцям постійного складу, які з 1979 по 1991 р. проходили службу у складі підрозділів Північної групи військ, що базувалася у Польщі, Центральної групи військ (Чехословаччина), Групи радянських військ у Німеччині (НДР) та Південній групі військ (Угорщина).
3. Тим, хто проходив військову службу у складі обмеженого контингенту радянських військ на Кубі (т. зв. ГСВСК — Група радянських військових фахівців на Кубі, офіційно названа як «12-й навчальний центр») та в Монголії.

Проте досі важко сказати, за яких саме обставин радянський чи іноземний військовослужбовець чи працівник органів внутрішніх справ чи держбезпеки міг здобути цю медаль. Втім, наявність таких скупих відомостей легко можна пояснити, якщо врахувати, що нагородження нею від імені Президії ЗС СРСР виробляли лише три людини:

1. Міністр оборони СРСР.
2. Міністр внутрішніх справ СРСР.
3. Голова КДБ СРСР.

Як заведено говорити в таких випадках, коментарі зайві… Зовнішній вигляд медалі невибагливий і ніби вказує на себе, що її вручали там, де не звикли до зайвої уваги. Матеріалом виготовлення служив золотистий томпак, сама нагорода виконано у вигляді кола. На аверсі розміщується п'ятикутна зірка, кінці якої покриті червоною емаллю. Майже весь простір зірки займає щит з двома опуклими написами, розділеними рисою — назвою нагороди і держави, що її заснувала. Зірку облямовують лаврові гілки, у нижній її частині розташовуються два схрещені мечі, частково прикриті променями. Реверс медалі без зображень, його поверхня матова та шорстка. Прикріплюється нагорода до п'ятикутної колодки, обтягнутої шовковою стрічкою муарової, в якій поєднуються кольори, що використовувалися у забарвленні прапорів країн-учасниць Варшавського договору:

1. Зелений, білий та червоний (Угорщина). Ті ж кольори, але дещо в іншому порядку, символізують Болгарію.
2. Жовтий, червоний та чорний (НДР).
3. Червоний та білий (Польська народна республіка).
4. Синій, білий та червоний (Чехословаччина).
5. Червоний, жовтий та синій (Румунія).
6. Червоний (СРСР).

Загальна кількість смуг на колодці – дев'ять, з них білою, червоною та жовтою – по дві штуки. Тим самим деякі кольори ніби нашарувалися один на одного, що, мабуть, мало символізувати непорушну єдність і бойове братство соціалістичних держав-учасниць європейського військового блоку. До медалі додалося посвідчення. І якщо у самої нагороди не існувало ні різновидів, ні ступенів, то фалеристи знають про шість видів посвідчень до неї, які різняться за підписом:

1. Міністра оборони (варіант 1979). Містить також запис, що нагородження провадиться від імені Президії ЗС СРСР. Ці ж вказівки є й у наступних трьох варіантах посвідчення.
2. Заступника міністра оборони (той самий рік).
3. Міністра внутрішніх справ (той самий рік).
4. Голови КДБ (той самий рік).
5. Секретаря Президії ЗС СРСР (зразок 1980). Містить позначку, що медаль вручається Указом Президії ЗС СРСР і дату цього указу.
6. Без підпису, але з номером наказу Міністерства оборони СРСР та із зазначенням посади та військового звання особи, яка вручила медаль (варіант 1988 р.).

Ще однією особливістю нагороди є відсутність номера.

Висновок

Медаль «За зміцнення бойової співдружності» примітна ще й тим, що має свої прямі «нащадки» в сучасній історії. 27 березня 1995 р. Міністерство оборони Російської Федерації заснувало власну нагороду під такою самою назвою. Аналогічні медалі існують ще у трьох пострадянських державах: Молдові, Казахстані та Киргизії. Рідко якась радянська нагорода може похвалитися тим, що продовжує жити, хай і в дещо іншій формі після розпаду країни, в якій вона була заснована. Цілком можливо, що ще й ця обставина підвищує її цінність в очах колекціонерів. Тож якщо у вашій родині зберігається така медаль і ви з якихось причин хотіли б її вигідно продати, то завжди можете звернутись до нашого інтернет-магазину. Його профіль — скуповування різних нумізматичних, фалеристичних та антикварних рідкостей, тому звертаючись до нас зі своєю пропозицією, ви можете бути впевнені в тому, що наші фахівці запропонують за цю медаль найкращу ціну, яка може бути на сьогоднішній день. Наш офіс знаходиться в Києві, зв'язатися з нами можна будь-яким зручним для вас способом.